«Не згасне пам’яті свіча…»
В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернини…
Ні, рід наш в горі не осліп -
Ти все згадаєш, Україно!
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
... Хоч радість легше пам'ятать.
Та треба пам'ятать і горе.
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над Україною, заціпенілою в тяжкому смертельному сні 1933-го. Зараз щороку наша країна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили.
Учні чергового класу КЗ «НВК Сватівська ЗОШ І ст.-гімназія» разом із заступником директора з виховної роботи Пархоменко А.Ю. підготували тематичну лінійку, по класах було проведено виховні години, приурочені цій страшній даті. Бібліотекар Славінська Л.І. підготували книжкову виставку «Голодомор в Україні 1932-33-го років». Учні 6-Б класу (класний керівник Северіна Т.М.) випустили стіннівку, в якій розповіли про ті трагічні для нашої країни роки. Дев’ятикласники разом із класними керівниками Чумак О.О. та Стешенко Н.М. зустрілися на виховній годині «Не згасне пам’яті свіча…», переглянули та обговорили відеофільм «Голодомор. Реквієм». Учителі презентували гімназистам роман нашої землячки, севєродонецької письменниці Світлани Талан «Розколоте небо». Світлана Олегівна – неодноразова лауреатка Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», Золотий письменник України, а події її роману розгортаються в селі Підкопаївці на Луганщині у 1929-1933 роках. За словами Ольги Хвостової, письменниці, телеведучої, «це саме та історія, яку неможливо читати без брому. І саме та, яку неможливо не читати, яку мусить читати кожен українець… Це те, що не можна забувати. Те, що не можна конденсувати до одного рядка в підручнику історії…». За силою передачі емоцій С.Талан наближається до нобелівської лауреатки Герти Мюллер, а за глибиною і чіткістю зображення деталей голоду 1932-1933-го роман «Розколоте небо» близький до твору Уласа Самчука «Марія». Молодші гімназисти, учні 1-Б, 2-Б, 3-Б, 4-Б класів разом із класоводами Северіною Н.М., Скорженко Л.М., Чабан Т.С., Солоповою Л.В. теж вшанували пам’ять жертв Голодоморів. Було схилено голови у хвилині мовчання, запалено свічку жалоби. Цей вогник символізував скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників. Наприкінці заходу діти випустили в небо чорні повітряні кульки, як нагадування сучасникам про чорні сторінки історії українського народу.
Минуле – це історія, яку ми повинні знати й пам’ятати, адже, як писав Олександр Довженко, сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Історію не перепишеш, не закреслиш і не зітреш, особливо, якщо вона написана кров’ю. Нехай морок ніколи не заховає нашого минулого. Не треба забувати історію, яку нікому не під силу викреслити з нашої пам’яті, але також мусимо зрозуміти, що пройдешнє залишиться таким самим, а майбутнє завжди під силу змінити.
Прес-центр НВК