Шунькіна Діана
учениця 9 класу комунального закладу «Навчально-виховний комплекс Сватівська ЗОШ І ст. – гімназія»
Жива мова – живий народ
Десь, колись у Дикім полі
Зародилось наше слово.
Наполегливим паростком
Проросло воно навколо.
На зeмлі родючій, милій
Тиші чути відголосся.
Вітeрeць, здійнявши крила,
Лоскотав його колосся.
Сонцe яснe зігрівало
Ті зeрнятка слів барвистих.
Гори шлях пeрeкривали
Думам ворогів нeчистих.
Роси свіжі, кришталeві
Напували його стeбла.
Так народжувалась мова,
Солов’їна, рідна, тепла.
Люди в тім краю завзяті,
Горді, працьовиті, щирі.
Мову рідну поважали,
Зберігали її в мирі.
Та прийшла лиха година:
Захопили нашу Неню!
Чорна хмара-ворожина
Опустилася на землю.
Затоптали вороженьки
Копитами чорноземи.
Знищити хотіли мову
Лихі варвари-нікчеми.
Став народ на захист мови.
Клич дали батькам і браттям.
Помираючи, герої
Заповіт дали нащадкам:
«Бережімо, люди, мову!
Це єдине наше щастя,
Бо без неї в нашім краї
Буде горе та нещастя.
Наш народ живий, допоки
Рідна мова скрізь лунає.
А лиха година, вірте,
Все одно колись минає...»
Зберегли, не розгубили
Рідной мови всі колосся.
Та і досі не забули
Війн проклятих відголосся.
І не треба сподіватись,
Що нас вбити можна, люди.
Поки мова в нас живая,
Ми живі! Ми завжди будем!
Матусі (присвячується)
Життя без неї неможливе,
Без неї Всесвіт – пустоцвіт.
Матусі кожній, безперечно,
Вклоняється весь білий світ!
Краса душі її безмежна.
Навколо неї – дивосвіт.
Турботи, ніжності і віри,
Любові щиро сяє цвіт.
Для неї ми завжди маленькі,
Хоч скільки б не минуло літ,
Вона завжди нас надихає
Виконувати мрій політ.
Буваєм з нею неуважні,
А згодом відчуваєм гніт.
Тоді на все життя у серці
Гіркого каяття наліт.
Перед тобою завжди, мамо,
Здаєм життєвий чесний звіт.
Ти помилки нам пробачаєш,
Даєш нам мудрий заповіт.
Без тебе, мамо, дуже важко!
Без тебе Всесвіт – пустоцвіт!
Хай завжди пред тобою, мамо,
Вклоняється весь білий світ!
Я не забуду – ти не згадаєш
Я не забуду – ти не згадаєш
Рідної пісні мотив.
Гіркою зрадою і мови зрікшись,
Ти за добро заплатив.
Я не позбавлюсь – ти не відчуєш
Дотику ласкавих слів.
Тих, що співала в колисці нам мати.
Милість змінив ти на гріх.
Я не покину – ти не осилиш
Думку про єдність людей
Різних релігій, кольору шкіри,
Але сповнених спільних ідей.
Я не промовчу – ти не почуєш
Про гідність, про честь і любов
До мови, Вітчизни. Так скільки ще буде
Литись гарячая кров?
Я не залишу – ти вже покинув
Рідну оселю навік.
Чи заспівають тобі колискову
Ті, що примкнув на їх бік?
Я заспіваю, може, й почуєш
Рідної пісні мотив.
Я памятатиму – ти не забудеш
Ціну, яку заплатив
|