Мистецтво – це частина душі української
Декоративно-ужитковим мистецтвом називають вид художньої діяльності, продукти яких є водночас і естетичними, і практичними у своєму використанні. «Декоративне» у перекладі – прикрашати. Слово «ужиткове» говорить, що речі мають практичне використання, а не лише слугують елементами естетичного задоволення.
Українське декоративно-ужиткове мистецтво має прадавнє коріння. Українські промисли існували ще за доби Київської Русі, про що говорять історичні довідки й пам’ятки. Тож найдавнішими видами українського ужиткового мистецтва вважають різьбу по дереву, вишивку, гончарство, кераміку та килимарство. Саме про зразки цього прадавнього мистецтва говорили учні 9-Б класу на уроці художньої культури. Діти разом із учителем Ігнатовою А.І. запросили до себе на зустріч місцевих майстринь, сватівчанок Алманову Олену Олександрівну та Гончарову Ірину Валеріївну. Ці жінки є справжніми фанатами одного з прадавніх видів мистецтва – вишивки. Вони познайомили нас із різними техніками вишивок, зупинившись на тих, якими вони займаються сьогодні найбільше – це сутажна вишивка та художня гладь, техніка шиборі та інші різноманітні різновиди прикрашання тканини. Олена Олександрівна та Ірина Валеріївна розповіли про участь у різноманітних виставках і конкурсах, про свої перші і найбільші та найскладніші роботи, продемонстрували чудові вироби, акцентували увагу на тому, що в різних регіонах нашої країни є своєрідна палітра кольорів вишивки (на Слобожанщині, наприклад, це синьо-чорні кольори), яка роль рушників в житті людини. Ми також звернулися до куточка народознавства, який знаходиться у нашій класній кімнаті, поспілкувалися про ті старовинні речі ужиткового мистецтва (горщики, глечики, вишивки, скриню, макітри та інше), які зібрані нами і зберігаються у світлиці. Під час такої зустрічі дізналися багато цікавого і корисного для себе, переконалися, наскільки добре, що сьогодні, в епоху розвитку комп’ютеризації і побутової техніки існують і розвиваються давні промисли мистецтва. Своєю країною, своєю історією треба вміти пишатися.
Буланов Нікіта
